Tag Archives: #MyWriting

Email to a Putin Libertarian


It’s hard for me to explain the absurdity of Putin’s libertarians from my perspective. (I live in Ukraine.) It’s like libertarians defending North Korea and claiming that South Korea is a American puppet with US military bases. Certainly the military base is there, but . . . . You get the idea.

Libertarians generally trust Human Rights Watch. We often quote them regarding the death toll of the Iraq war. They’ve looked into the Kremlin accusation about airstrikes in E. Ukraine, and concluded that they couldn’t tell which side it came from. What HRW has said conclusively is that the Russian side is actively engaged in kidnapping, torture(http://www.independent.co.uk/news/world/europe/ukraine-crisis-two-bodies-found-brutally-tortured-in-slaviansk-says-president-oleksander-turchinov-9275542.html), intimidation, and restricting the rights of ethnic minorities.

It’s unfair to wave your hand and say “all sides have their propaganda.” No. Russia has been airing footage of their own atrocities in Chechnya and claiming it was Ukraine. They’ve aired their own atrocities from Georgia and claimed it was Ukraine. They’ve aired footage from Bosnia, Iraq, Syria, China and movies and claimed it was Ukraine. (http://www.examiner.com/list/russia-s-top-80-lies-about-ukraine)

There is no equivalence to be drawn here.

The nazi stuff is also BS. The use of nazi symbols and rhetoric is much more prominent among the Russian mercenaries (http://romaninukraine.com/the-russian-anti-fascists-in-ukraine-nazi/ / http://romaninukraine.com/nazi-pavel-gubarev-discussing-threat-of-fascism/ / http://romaninukraine.com/russian-nazis-in-ukraine-collection-of-links/). So much so that Russia has stopped making the accusation. (So has much of of the libertarian press, though some echos still linger.)

Also take the fascist accusation in context. When Lithuania was becoming westernized, Russia accused them of Nazism. When Georgia sought stronger ties with the west, Russia accused them of fascism, fomented separatism and invaded. When Estonia wanted to relocate a statue honoring their Soviet liberators (who, by the way, deported 17% of Estonia’s population to Siberia), Russia accused them of Nazism and imported a bunch of hooligans for hire to riot to Talinn. Similar imported hooligan rioted in Ukraine’s Kharkiv and Donetsk, back in march, murdering several pro-Ukraine protesters. There were reports that the hooligans didn’t know how to use the metro system, and didn’t recognize the anthem of the local football club.

Accusation of Nazism and fascism have been a centerpiece of Kremlin propaganda for 70 years. If you don’t believe me, read the open letter from the Jewish community of Ukraine, or look up the interview with Kyiv’s head Rabbi. He says fascism is MUCH worse in Russia.

We can talk about the hypocritical accusation of ethnic cleansing too. Again HRW has looked into the Kremlin accusation and concluded it is bullshit. I know this personally, b/c I know Russian speakers who have fled to the Ukrainian-speaking parts of the country. I personally know two guys who can’t live in Crimea because they were pro-Ukrainian.

You call look up what HRW has said about Catholics, Tartars, and pro-Ukrainians in the areas controlled by Russia. This week, there’s a story about two Ukrainian priests who were killed along with their families.

I’ve engaged this topic and attempted to refute some of the more ridiculous accusations of libertarians. If you’re interested, check it out:



ps — I actually know a third guy from Luhansk. Two from Crimea nd one from Luhansk who’ve fled b/c the Russians kidnap, murder, torture, Ukrainian activist. There’s no equivalent treatment to Russians by the supposed “Nazi” Ukrainians.

No Russian books have been burned. The Russian have burned Ukrainian books in Crimea and Kharkiv.

No Russian flags have been burned (that I’m aware of). The staged Russian demonstrations featured the burning of Ukrainian flags.

There’s no history of Ukrainians murdering millions of Russians. There is a history of Russians murdering millions of Ukrainians.

pps — Realize that Kremlin strategy has always involved building ties to dissenting political movements. Want proof? Here is a picture of NYC gay LGBT community supporting the Russian separatists. This is absurd. A centerpiece of Russian propaganda has been the fear that Europe will spread homosexuality into Russia and Ukraine.

It is safe to assume, and completely clear to me that the Kremlin has also been building ties to libertarian communities. The Ron Paul Institute for Peace and Prosperity has been the most vulgar and shameless.

Decentralize Ukraine

Decentralize Ukraine
by Roman Skaskiw

Solving Ukraine’s two biggest problems — corruption and security — has everything to do with decentralization. Here’s how:

1) Corruption. (A basic lesson in incentives.)

Bribes are a public sector phenomenon. On the rare occasions that bribes exist in the private sector, they are usually a crime by employees against the business owner. The effects of bribes in the private sector are not very destructive because business owners have a strong incentive to police their employees. Those who fail do not remain business owners very long. See my essay, “A Theory of Bribes” on the Mises Institute website (http://mises.org/daily/4744) for a detailed explanation.

Bribes become destructive in sectors where competition is severely restricted, namely, in services provided by the government: security, justice, education, government medicine. Nobody in the bureaucratic hierarchies providing these services suffers negative consequences from abusing the recipients of their services the way private business owners do. Their salaries depend not on voluntary patronage, but on taxes and monies allocated from the national budget. There is no threat of bankruptcy until the entire nation faces bankruptcy.

Exposing as many of Ukraine’s services to the competition of the market place (privatizing the education system, for example) will reduce corruption. This is consistent with the general recommendations of Former Georgian Economic Development Minister Kakha Bendukidze who is now an advisor to President Poroshenko.

Short of outright privatization, solving social problems on the Oblast level instead of the national level would also dramatically reduce corruption.

When taxes, road repair, security, justice, pensions, and education systems are managed on a local level, regional differences emerge in the quality of these services. People more quickly determine which policies and which politicians are effective. People and business gain the ability to vote with their feet and move to better administered regions.

The reason German feudalism was so much more benign than feudalism under the Russian Czar is because Germany consisted of literally thousands of geographically small political entities and peasants fled from unjust lords to better ones. There were consequences for abuse and mismanagement. (See How The West Grew Rich by Rosenberg, Birdzell, or The Rise and Decline of the State by Creveld.)

Regional variation combined with the possibility of migration provides a mechanism that punishes poor administration.

This is a very European idea. The history of Europe is one of decentralization and local autonomy and these norms extending well into Ukraine, where many cities and down adopted the Magdeburg Rights. There is a monument to these self-governance laws in Kyiv, though I suspect few people know its significance.

Decentralization should not be considered federalization or an attempt to fracture the country. It should be considered the necessary exposure of critical services to competition — either the capitalist competition of the market place, or regional competition between governors. It should be a presented as an expression of confidence in the Ukrainian people and a return to Ukraine’s historic role as a freer alternative to Russian oppression.

2) Security. Military bureaucracies are the centralization solution to problem of security. Militias and an armed society are the decentralized solution.

Military bureaucracies retain the advantage of coordinating resources, but at the expense of freedom of action. Militias make decisions and act on them much more quickly.

When facing an enemy like Russia with its sophisticated intelligence network, military bureaucracies have an additional disadvantage of being more easily compromised and corrupted, betrayed by their leadership.

Militias also have the “advantage” of non-accountability. The government enabling them can more easily deny direct accountability for the worst actions of the militia, as Russia has been doing in Eastern Ukraine.

In the long-term, militias also have the advantage of being cost effective. Men will always to be willing to purchase arms and seek basic training at their own expense. Militaries, on the other hand, will always consume enormous budgets and the acquisition of new technology will always be fraught with corruption, especially after the pressure of an enemy has subsided.

Over the course of the last decade, the militia has caught up with the military regarding one of its historic advantages: battlefield awareness, especially where the battlefield is populated by civilians. The communication structures of military bureaucracies are rivaled by readily available modern technology and information sharing.

Today, many Ukrainians seem eager to defend their country. Ukraine’s leadership should do the bold thing and let them. This means allowing a legal channel for their freedom of action. Instead of acting as generals, Ukraine’s leadership needs to adopt the role of cheerleader. They can facilitate the defense of the country with a declaration like this one:

“If you want a rifle and 200 rounds of ammunition, bring your passport and $300 to Maidan. Take a four hour course with a hundred other people. We’ll stamp your passport, and you can have an AK47 from storage. One stamp per person. Period. Training held twice a day until people stop coming. Proceeds from the sales will go toward equipping the Ukrainian military.”

Alternatively, Ukraine can simply legalize the purchase and sale of firearms.

This would deal a fatal blow to the centerpiece of Russia’s foreign policy strategy — intimidation. This strategy was explicitly mention in the instructions of the Russian Main Intelligence Directorate (GRU) to Russian Spetsnaz in Eastern Ukraine which were intercepted in late April (http://euromaidanpr.com/2014/04/28/instructions-for-separatists-in-eastern-ukraine-intercepted-use-women-as-a-voluntary-shield/).

People with the means to defend themselves are not easily intimidated.

Admittedly, an armed society would be a significant cultural shift that raises understandable concerns. The reason gun ownership has such a negative association is because most gun owners are criminals. The most honest, law abiding members of society are the ones least likely to purchase black market guns, or to risk the legal pitfalls and ambiguities associated with official gun ownership.

Any serious analysis of this course of action must consider the results of many scientific studies of armed societies. Most recently, a comprehensive study published Volume 30, Number 2 of the Harvard Journal of Law & Public Policy compared gun laws and violent crime in European countries. (http://theacru.org/acru/harvard_study_gun_control_is_counterproductive/) The study, like many earlier ones, found a negative correlation. More guns mean less crime.

Interestingly, Russia emerged in this study as the stark example of a country with extremely strict gun laws and a high murder rate: four times higher than the United States and twenty times higher than Norway. Most murders in Russia don’t involve guns.

The proper context for this message is again a return to Ukraine’s historic role as a freer alternative to Russia: Ukrainians are free people who have the right to defend themselves.

This message, perhaps even more than the guns themselves would be the biggest deterrent to Russian aggression. As this historian Shane O’Rourke wrote in his book The Cossacks:

“[Cossack freedom demonstrated] that an alternative and viable social order did indeed exists. This was to prove far more threatening to Poland-Lithuania or Muscovy and the Russian Empire that the cossack swords and muskets on their own could ever be. . . . Cossack insurgency alway had the potential to explode out of its regional and local character into a matter of kingdom wide significance.”

The Conflicting Nat’l Myths of Ukraine – Russia & the strange union w/ Putin – Europe’s Right

(previously unpublished essay)

The national myths of Ukraine and Russia are not just different, they are mutually exclusive, and while Ukraine’s can exist without Russia, the Russian idea plunges into an identity crisis without Ukraine.

Both claim the legacy of Kievan Rus, the mythologized and idealized kingdom is considered a well-spring of Slavic culture and Orthodox Christianity. It was obliterated by the Mongols in 1241. Here, the narratives diverge.

Russian ideologues consider themselves the great uniters and political champions of Slavic peoples. Kiev was the wellspring of their culture and religion, and Moscow has been and remains their natural political center ever since the principality of Muscovy “affirmed itself as a regional hegemon.” A unification, which, in the word of Putin adviser Alexander Dugin, occurred “not by the conquest, but by the genesis of Russian Statehood.” See Alexander Dugin’s “Open Letter to the American People.”

Ukrainian ideologues, whom Dugin refers to as “Western Russians,” consider themselves the unfortunate but otherwise noble descendants of Kyivan Rus whose greatest political expression for the previous several centuries were Kozak uprisings against slavery and feudal structures imposed by foreign monarchs, the Muscovites, an ethnically mixed Finno-Ugric people and latecomers to slavic culture, having been the most aggressive and successful of the oppressors.

The conflict is obvious, and the battle-space includes Wikipedia.

Ukrainian poetry often engages the idea of a hi-jacked identity: “What are these Muscovites searching for in our torn open graves? An ancient parent? Oh, if only they could find that, our children wouldn’t be crying.”

Dugin is correct when he claims “such a State [as Ukraine] . . . never existed in history.” I would describe Ukraine as a culture attempting to defend itself through statehood. It is a remarkably resilient culture having survived centuries of imposed feudalism, Russification, Polinization, merciless Soviet purges of writers, musicians, artists and other cultural figures, Holodomor, and many dozens of laws over the course 400 years forbidding or limiting the use of the Ukrainian language. Its attempts at statehood have been miserable failures, most recently combining all the bureaucratic excess of the over-protective West with the corruption and glacial work ethic of the post-Soviet East. The recent overthrow of the Yanukovych government was a huge accomplishment and had the potential to be Ukraine’s Magna Carta moment. It still might, though the Russian invasion throws everything into question.

Russia, by contrast, is a state looking for a culture. Ever since the Grand Duchy of Muscovy’s conquest (yes, conquest) of the Kingdom of Novgorod, the idea of a Greater Muscovy people, or later, a greater Russian people, has been inseparable from forced cultural assimilation, reaching its barbaric apogee in Soviet times. The joke was that if you beat a Polish man long enough, he becomes a Russian.

The expansionist idea is evident again in the symbol of Dugin’s “Russian Spring” — golden spear points radiating in all directions.

While Dugin invokes a Russian people to describe even 9th century Kievan-Rus, the idea of a Russian people is actually only slightly older than the idea of an American people.

It was in the 18th century that Czar Peter I, formerly of the Grand Duchy of Muscovy told his diplomats to start referring to the Grand Duchy and its conquests as “Russia” — a name taken from the contested legacy of Kievan-Rus.

Though many states can be described as military unifications of more tribal kingdoms, the Russian state was particularly audacious in expanding its myth to encompass Finno-Ugrics, Slavs, Caucasians, Asians, Tartars, and other Turkik peoples.

Once Russia extended its national myth beyond the boundaries of their core population, their problem has been the unification of disparate and unwilling cultures. So it remains.

Long before Peter Sutherland’s infamous statement about “undermin[ing] national homogeneity” through mass immigration, the cultures of the steppe were being undermined by population transfers, mass deportation, language restrictions, and purges of writers, artists, musicians and other cultural figures.

What the Europeanists and globalists only now pursue with a velvet glove (or at least a leather one) has long since been pursued with an iron fist in the steppe.

Thus it is a bit peculiar to witness the alliance between the Kremlin and much of Europe’s far right. As detailed by Anton Shekhovtsov:

International ‘observers’ at the illegal and illegitimate ‘referendum’ held in the Autonomous Republic of Crimea occupied by the Russian ‘little green men.’ The overwhelming majority of the ‘observers’ are representatives of a broad spectrum of European extreme-right parties and organisations: Austria’s Freiheitliche Partei (FPÖ) and Bündnis Zukunft, Belgian Vlaams Belang and Parti Communautaire National-Européen, Bulgarian Ataka, French Front National, Hungarian Jobbik, Italian Lega Nord and Fiamma Tricolore, Polish Samoobrona, Serbian ‘Dveri’ movement, Spanish Plataforma per Catalunya. They were invited to legitimise the ‘referendum’ by the Eurasian Observatory for Democracy & Elections (EODE) . . . Presented by Michel as ‘a non-aligned NGO’, the EODE does not conceal its anti-Westernism and loyalty to Putin, and is always there to put a stamp of ‘legitimacy’ on all illegitimate political developments, whether in Crimea, Transnistria, South Ossetia or Abkhazia. Moscow’s money talks. . . .

Front National’s Marine Le Pen now visits Moscow on a seemingly regular basis. . . .

Jobbik’s leader Gábor Vona gave a lecture at Moscow State University at the invitation of Russian right-wing extremist Aleksandr Dugin; according to Vona, it would be better for Hungary to leave the EU and join the Russia-dominated Eurasian Union. Dugin himself gave a talk in the United Kingdom at the invitation of the far-right Traditional Britain Group and wrote a letter of support to Nikolaos Michaloliakos, the now jailed leader of the Greek neo-Nazi Golden Dawn, whose political programme urges Greek society to turn away from ‘American Zionists’ and ‘Western usury’ towards Russia. . . .

Putin’s far-right government is eager to co-operate with any European ultranationalist party unless it is critical of Russia for historical or other reasons. . . .

On April 9th, Jobbik’s MP Tamás Gaudi Nagy made a 3-minute speech against European democracy wearing a T-shirt saying “Crimea legally belongs to Russia! Transcarpathia legally belongs to Hungary!”

Of course, politics have always made strange bedfellows.

By endearing themselves to the Kremlin, they get financial support. This matters. The risk is a compromised message, and the loss of nationalist movements in in Eastern Europe where the terrifying memory of Kremlin hegemony outweighs any fear of encroaching cultural Marxism.

As observed by Steve Sailor, Ukraine’s revolution had a very nationalist and conservative character, but now that it’s accomplishment is threatened by Moscow, Ukrainians are increasingly willing to embrace whatever it can get from the West in exchange for closer ties and protection, if only economic. Since the government was toppled in February, support for joining the EU has risen from 41 to 53%. (See page 38 of this report.)

With a weakened west and a collapsing empire overseas, Russia has tremendous potential to rise as the military and resource wing of European people. They would need to refocus on their core population and fight corruption whose size, scope and callousness is unique among Europeans.

Rather than seizing this potential, they’ve returned to their failed historic role of dragging surrounding nations and people into this morass of corruption and brutality. Instead of building a foundation for commerce and trade (including trade of military protection), they’ve decided to expand the rubric of a “greater Russian people” by several hundred kilometers.

They will continue to be the Europeans distinguished by their failure at modern civilization.

Putin’s Libertarians

This essay is part of a trilogy regarding Kremlin influence over the alternative libertarian media in the west.

Part 1: Putin’s Libertarians

Part 2: When your Former libertarian Hero Calls You a Nazi

Part 3: The latest Libertarian Shillery for Russia


I spent almost a week writing this long essay. It was exhausting, and personally important. I’ve been betrayed by my intellectual tribe — parts of it, anyway.



u-genghis-khan-monumentLast August, I met former Belarusian Presidential candidate Yaroslav Romanchuk at a libertarian conference near Lviv, Ukraine. He was somewhat of a Ron Paul figure, a businessman-turned-politician advocating radical free market reforms in Belarus. The consequences for being a libertarian in or near Russia are much more severe than in the United States. In 1994 he faced pressure: to stay in business he’d have to either join the mafia or join the government. He ended up abandoning the import-export business he had spent years building.

We joked about America’s RT (Russia Today) news service — that the United States government should sponsor a Russian language libertarian channel in Russia and Eastern Europe. The joke, which for us needed no explanation, was that governments can invoke principles of freedom when they undermine a rival government, while simultaneously behaving like a savage tyrant at home. This should not be difficult to understand. Continue reading

The Galician SS Division

From an email to a friend:

If you want to get into some very delicate history, we can talk about Nazi symbols which make a rare (thankfully) appearance among Ukrainian nationalists. Timothy Snyder’s book Bloodlands does the best job of illustrating the plight of people trapped between Hitler and Stalin.

Much to the Kremlin’s delight, you occasionally see SS symbols among the protesters. Swastikas, never (as far as I know), only SS symbols. Why?

There was a “Galician” SS Division formed of western Ukrainians that gets a sympathetic narrative. I’m not saying the following is the complete story, but the narrative goes like this:

The division formed in 1943 when it was absolutely clear the Nazis were going to lose the war.

It formed with two stipulations: 1. they only be used to fight the advancing Red Army and 2. they be the only SS Division allowed to have priests. Point #2 is significant because when the Soviets first took over Western Ukraine (then-Poland) in 1939, they immediately slaughtered all the priests and, after some hesitation, deported all the seminary students. Stalin himself had been a seminary student, so, according to an old man I know who was a seminary student at the time and survived the Gulag, their captors weren’t sure whether they’d in trouble for executing the students.

The Division was supposed to form the core of an eventual Ukrainian Army. This followed the model of the “Sich Riflemen” of the Austro-Hungarian Army who went on to fight first the Polish Army, then the Bolsheviks for the creation of a Ukrainian state, losing eventually on both fronts, but allowing for the declaration of an albeit short lived Ukrainian state in 1918.

The Galician SS Division, about 13,000 men, took something like 70-80% killed in action in the Battle of Brody which was goes down in history as a mere speed bump along the Red Army’s advance to Berlin.

Again, I’m not saying this is the complete story, but you can understand why they get a sympathetic narrative — their story is viewed as a heroic but futile last stand against the Soviets.

You can also probably imagine why this received with such hostility. Both Soviet patriotism and the flavor of Russian nationalism invoked by Putin derives much of its legitimacy from victory over the Nazis.

Two interesting details:

– At Brody, the Galician SS faced the Red Army’s First Ukrainian Front. It was brother against brother. Both World Wars had the catastrophic nature of civil war on the territory of Ukraine.

– One survivor of the Galician SS Division, Hryhoriy Hevryk, joined the Red Army and was killed in action in Poland, becoming an official Hero of the Soviet Union.

There is no serious neo-nazi or fascist movement in Ukraine, but a very small number of idiots sometimes use SS symbols to represent resistance to the Soviets and, by inference, to Russia.

Без володарів — Порада українським протестувальникам #bez


Написане може виявитись корисним для вас, якщо ваша мета –тривале процвітання і безпека нашої України, зміна обличчя нації, яка нині розірвана між російською та американо-європейською сферами впливу. Врешті-решт, це могло б дати поштовх до цікавої дискусії.
Передусім прошу пробачення за втручання. Немало людей пожертвували багато чим задля цих протестів проти української корупції і хижацького політичного класу. Врешті, вони досягли того, що ще зовсім недавно здавалось неможливим. І мені не хотілося б, щоб висловолені тут міркування
віддавали сумніву повагу, на яку заслуговують протестувальники. Проте, здається мені,що багато 
з них знають, проти чого вони виступають, однак не знають, за що саме.


На мій погляд, історія України – це історія переможеної аристократії. Двічі в українській історії: спочатку монголи, а потім більшовики винищували найбільш обдарованих українців: успішних, талановитих лідерів перемагали, вбивали або депортували. Те, що було б потенційно нищівним ударом для будь-якого суспільства, стало свідченням міцності нашого народу. Між цими катастрофами відбувався жахливий, спрямований на асиміляцію українців, тиск із боку Росії та Польщі – накинутий феодалізм та жорсткий спротив йому з боку наших козаків.

Ці воїни зберегли живою українську ідею, і цьому ми завдячуємо саме їм, однак, незважаючи на легендарну впевненість у власних силах та міцність духу, козаки не спромоглися створити досить заможне суспільство, щоб протистояти ворожим сусідам. Аграрної ментальності недостатньо для заможності.

Українці палко бажали повернення своїх давніх князів, і це й досі робить їх вразливими перед різноманітними ошуканцями: президентами, олігархами, посадовцями, депутатами. Занадто довго, занадто багато з нас прагнули, щоб володарі робили для нас те, що ми мали б зробити самі. Чим сильніший володар, тим захищенішими ми почувалися. Це легка дорога до пекла, сповнена обіцянок, що інші люди несуть відповідальність за вашу безпеку і процвітання.

Ми довіряли тиранам захист від наших сусідів, замість того, щоб довірити сусідам захистити нас від тиранів. На жаль, неможливо купити право власності зі знижкою. Шлях до процвітання – важкий та
довгий, і люди самі повинні нести тягар власної безпеки і благополуччя. 

Труднощі лякають, однак нема на то ради. Це – єдиний шлях. Ніхто ще не зміг вижебрати свій шлях до волі. Істинне і міцне право власності треба заслужити і захистити. Ніхто не зробить цього за нас. Як
сказав британський поет Байрон: «Хто хоче бути вільним, має вдарити першим».

Те, що лишається від давнього благородства України, існує тільки в нашій крові і більше ніде. Перший крок до вільного суспільства – це віра у власні можливості.


На думку багатьох, Україна – це велика шахівниця, де двоє гравців змагаються за розширення свого впливу. Інтереси ж українців мають другорядне значення. Гравцями на великій шахівниці є центральні банки американсько-європейської сфери впливу та російська адміністрація Путіна. Політичну боротьбу в Україні нерідко характеризують як змагання між корумпованими політиками, яких підтримують західні спецслужби (Юлія Тимошенко), та корумпованими політиками, залежними від російських спецслужб (Віктор Янукович).

Українці не мусять обирати одного з двох тиранів. За словами французького письменника доби Ренесансу Мішеля Монтеня: «Людство дуже некомпетентне у зціленні власних хвороб. Воно так не терпить сверблячих виразок, що думає лиш про те, як їх позбутися, за будь-яку ціну… На зло необов’язково
заступає добро, його місце може зайняти інше, ще гірше зло».

Зверніть увагу, що обидва гравці за «великою шахівницею» потребують корумпованих політиків. Якби для цих гравців забажали встановити право власності, то ми б не мали причин для критики. На жаль, все не так. Право власності можна лише здобути.


Я не зупинятимусь на питанні, чи має Україна приєднуватися до ЄС, оскільки не знаю відповіді. Однак я хотів би попередити вас про певні небезпеки, яких ви можете не знати, й порадити, як захистити незалежність України.

Кожне з трьох прав, про які йтиметься далі, допоможе значно підвищити добробут українців. Зверніть увагу на те, що жодна з цивілізацій, які сусідять з Україною, не мають цих прав на порядку денному. Потрібно наполягати на цих правах.

1.    Право на місцеву автономію. Дозволити областям, районам і містам вирішувати проблеми і надавати послуги, які сьогодні надаються на державному рівні. Допоки ми не маємо можливості обирати на наших виборах ангелів, місцева автономія залишається єдиним способом дійсно обмежити корупцію. Політики поводитимуться інакше, якщо люди матимуть змогу покинути територію з корумпованою системою управління і перейти туди, де чесні правила.

2.    Право на захист вашого дому, сім’ї та бізнесу. Згадайте нестримне рейдерство в Україні. Подумайте про бандитів, які розкрадають фермерський урожай. Ми маємо довіряти нашим сусідам у справі захисту від криміналу, замість довіряти злочинцям захист від сусідів.

3.    Право на вибір грошей. Дуже сумно, що сьогодні люди зазвичай не розуміють ні природи грошей, ні того, що вони не завжди були справою держави. У Швеції багато різних валют конкурували поміж собою аж до 1906 року. У США в XIX ст. використовували сотні різноманітних приватних валют. Гроші є одним із найбільш важливих і найменш зрозумілих факторів – як у політиці, так і в економіці. Як висловився британський банкір Маєр Амшель Ротшильд: «Дайте мені контроль за грішми нації, і мені
буде все-одно, хто приймає закони». Вільні люди потребують можливості вибирати свої гроші: гривні, євро, долари, срібло, крипто валюту, золото, срібло, сигарети або будь-що інше.

Будь-якого з цих трьох прав достатньо для потужного перетворення суспільства. Будь-яке з них,
належно захищене, навзаєм захистить українське суспільство від поганого впливу як з боку Кремля,
так і з боку центральних банків.

Усі три права вкупі зробили б рішення політичного керівного класу цілком неважливими.


Сьогодні банкіри розмірковують, чи буде сформований в Україні новий уряд. Вони також намагаються впевнитися в тому, що новий уряд залишить українців відповідальними за ті гроші, які назичив режим Януковича. Було б розумно відповісти їм: «Ні. Ви безвідповідально позичали гроші настільки корумпованому урядові. Борги режиму Януковича мають зникнути разом із цим режимом. Українці не повинні брати відповідальність за дурне кредитування». Така відповідь неприйнятна для них.

Поневолення в сучасному світі спрацьовує через ілюзію захисту. Тиран, котрий прагне поневолити (неважливо, чи це колишній агент КГБ в Москві, чи головний банкір у Брюсселі), перш за все, має визначити той орган влади в потрібній країні, який надає послугу для людей. Подумайте про знижки на газ чи пенсійну систему.

Такі системи, як правило, корумповані та неефективні з двох причин: через бюрократію та крадіжки
чиновників. Але оскільки системи служать громадськості, то їх розвал загрожує цілому правлячому політичному класу. Тож тиран із Москви чи Брюсселя надає гроші в борг або укладає інші угоди саме
з місцевими політиками.

Такі системи не збанкрутують так, як це може статися з бізнесом. Вони занадто важливі для легітимності місцевого політичного класу, який бере все більше боргів та укладає нові й нові угоди задля того, щоб відвернути колапс органів державного управління. Крок за кроком місцеві політики стають ще
більш залежними від іноземної підтримки і боргів. Ще важливішим для них стає захист їхнього статусу та охорона вкрадених багатств. Так вони стають агентами іноземних сил.

Є багато прикладів цього. Один із найяскравіших: у 2011 році грецький прем’єр-міністр Ґеорґіос Папандреу зробив несподіваний хід і закликав своїх співгромадян проголосувати за те, чи варто Греції
приймати фінансову допомогу від Світового Банку, а чи ефективнішим буде вихід з ЄС. Менш як за три дні його скинули з посади і замінили на Лукаса Пападемоса, колишнього співробітника надзвичайно могутнього банку Goldman Sachs. Позику Греція взяла дуже швидко.


1.    Усвідомте, що залежність зростає через те, що правлячий політичний клас захищає власні інтереси і бере позики (відповідальність за які лежить на громадянах), натомість не дозволяє корумпованим та неефективним системам розвалитися.

2.    Довіряйте місцевим системам. Якби управління споживанням газу або пенсійною системою відбувалося на місцевому рівні, їхній крах не викликав би національної кризи, лише кризу області чи міста. Корупція місцевих політиків була б обмеженою, оскільки люди переїжджали б на менш корумповані території.

3.    Довіряйте приватним системам. Бізнес не може заподіяти вам шкоди, пропонуючи щось продати. Ви завжди можете відмовитися від поганих послуг. А коли уряд обкладає вас податками та купує послуги від вашого імені, у вас немає такої можливості. Існує прецедент приватної ситеми соціальної підтримки. Зацікавлені можуть прочитати більше про MUTUAL AID SOCIETIES, які дбали про американців доти, допоки їх замінив урядовий welfare.
Зручно вірити в те, що хтось інший подбає про тебе, однак легкий шлях веде до поневолення націй. На складному шляху місцевих автономій ми мусимо терпіти місцеві невдачі корумпованих систем
в обмін на все більш відповідальне врядування.

Ми співаємо «душу й тіло ми положим за нашу свободу», однак справжня ціна за звільнення може бути набагато нижчою. Потрібно лише відмовитися від державних пенсій і віднайти місцеві самоврядні та приватні рішення.



Уявіть собі світ XV століття. Ви побачите, як безмірні армії Османської імперії захоплюють Константинополь, столицю Візантійської імперії, або дивовижні палаци китайського Забороненого міста в часи розквіту династії Мін. Натомість в Європі в той час можна було побачити лише дрібні розкидані племена, кожне з яких мало свою мову і культуру, час від часу воювало з іншим племенем, і всі вони
перебували у стані, який ми могли б назвати політичною анархією.

Хто б міг подумати, що через декілька століть не османи чи китайці, а ті розрізнені народи почнуть панувати у світі, заселяти інші континенти, визначати 90% світової економічної активності та експортувати цивілізацію до всіх частин світу. Не політичний союз, а саме розрив заклав основи європейського дива та сучасної цивілізації.

Тож якщо українці бажають стати європейцями, вони мають ними бути: створювати невеликі автономні спільноти, децентралізуватися, відновити магдебурзьке право для кожного міста, містечка чи регіону, що готові взяти відповідальність на себе. Магдебурзьке право має й українську історію.
У Києві навіть є відповідний пам’ятник, хоча вже майже ніхто тут не пам’ятає про дух цього права. Політична децентралізація та місцева автономія – це перевірені основи процвітання.


Європейський Союз – це не Європа. Ним керують колишні комуністи та головні банкіри, котрі прагнуть політичної централізації. Вони небезпідставно вважають місцеві культури та національні суверенітети перешкодами на шляху до політичної централізації, тож активно руйнують ці перешкоди.
«Проблема» національності виникала й раніше. Ленін говорив: «Патріотизм – це одне з найглибших почуттів, що міцно вкоренилося в людських серцях впродовж сотень і тисяч років, відколи існують їхні малі батьківщини. Можна сказати, що він становить одну з найбільших і виняткових труднощів на шляху революції пролетаріату».

Зовсім недавно міністр закордонних справ Великобританії Джек Строу писав: «Ми маємо переосмислити наше ставлення до таких понять, як “незалежність” і “суверенітет”».
Коли ірландські виборці відкинули договір з ЄС, їх змусили голосувати за нього знов і знов, щоразу змінюючи відтінок аромату пропаганди, аж доки, нарешті, договір пройшов.
Пітер Сазерленд зі Світового банку Goldman Sachs і Глобального Форуму з міграції та розвитку порадили ЄС «підірвати» європейські етноси масовою міграцією.

Голова Європейської Ради Герман Ван Ромпей сказав, що «час гомогенної національної держави закінчився». Деякі німецькі соціал-демократи на користь імміграції навмисно розчиняли німецьке населення, зменшуючи «найгірші характеристики нації».

Кожна тиранія потребує гомогенізації культури на тій території, де вона прагне правити. Українці мали б розуміти це. Коли Радянський Союз прагнув правити світом, то намагався зробити кожного росіянином. З різних причин, передусім географічних, українці зазнали головного удару насильницької інтеграції.
ЄС працює делікатніше, не використовуючи методів на взірець русифікації, натомість стираючи національну ідентичність та місцеву автономію. Вони намагаються створити те, що марксисти називали «новою соціалістичною людиною» – людиною без коренів і без роду, що нагадує грудку глини, якій лише треба надати форму.
Якнайкраще з цього приводу висловився чеський письменник Мілан Кундера: «Боротьба людини проти влади – це боротьба пам’яті проти забуття».


Забута нині риторика створення ЄС обіцяла всезагальний достаток, за який не треба платити. Обіцяли зробити багатшим кожне суспільство.
У величезному, катастрофічному провалі цієї обіцянки може переконатися кожен, хто лиш має бажання:
–    уряди балансують на межі банкрутства;
–    європейські Центральні Банки шукають ще більш вигадливих схем та евфемізмів, щоб приховати друк грошей;
–    безробіття в Єврозоні досягло найвищого рівня з початку нового тисячоліття. Безробіття серед молоді в Греції та Іспанії сягає 60%;
–    виробництво скорочується;
–    непрацюючі позики європейських банків подвоїлися за період з 2008 по 2012 роки і тепер становлять майже 1,2 трильйона євро;
–    господарська й національна заборгованості продовжують невпинно зростати.

Стикаючись з очевидними невдачами, бюрократи в Брюсселі поводяться так, як і всі справжні тирани, – вони полюють на «диверсантів», «куркулів», людей, які не вкладають справедливу частку в загальну справу.

Полюють на тих, хто ухиляється від сплати податків, водночас встановлюють високі податкові пороги та безвнескові пенсійні схеми. Для вирішення проблем пропонують більше влади і більше контролю.
У жовтні Канцлер Німеччини Анґела Меркель наполягала на тому, що ЄС має прискіпливо наглядати за національними бюджетами.
Відтак якщо ми втратимо пильність, то договір з ЄС може стати наступним Переяславом – тимчасовим полегшенням в обмін на тривалу втрату суверенності.

Ми досі можемо поїхати на протест до Києва, однак Брюссель розташований значно далі.

Так, Захід набагато заможніший від України, однак це старе багатство. Надто багато українців
не можуть відрізнити багатство від паразита, що ним живиться.

Замість того, щоб поспішати на борт корабля, який тоне, українці мали б створити основи для майбутнього успіху, забезпечивши право місцевих автономій, самозахисту та конкуруючих грошей.
А забезпечивши ці права, ми зможемо вирішити – приєднуватися чи ні. Ми вже будемо в безпеці.


Політична централізація з надзвичайною силою впливає на культуру. Французи були першою західноєвропейською нацією, що стала великою державою. Сьогодні Франція має єдиний центр культури, багатства і влади – Париж.
До XIX ст. Німеччина складалася із сотень князівств і тисяч незалежних міст із магдебурзьким правом. Де саме розташований центр німецької культури, грошей і влади? У Гамбурзі? Мюнхені? Берліні? Кьольні? Франкфурті? Бонні? Ще довго після того, як Франція стала централізованою, розрізнені німецькі князівства зберігали свободу розвивати власні економіку, культуру і політику без володарів. Кожне князівство змагалося за те, щоб мати кращий університет, кращий театр, кращі вулиці й парки.

Є докази на користь того, що селяни втікають від жорстоких князів до ліпших. Це єдиний відомий рух, що запобігає корупції. Коли володіння великі й утікати нікуди, політики можуть вільно красти
і зловживати своїм становищем.


Можливо, хтось із читачів здивується, коли дізнається, що системи соціального забезпечення, такі, як пенсії, медичне страхування і безкоштовна освіта, вперше з’явилися в Німеччині Отто фон Бісмарка. Він якраз об’єднав людей, не звиклих до політичної централізації, і для цього розробив систему залежностей. Бісмаркові йшлося про те, щоб створити ілюзію, ніби без його медицини не було б жодних ліків взагалі, без новоствореної системи освіти не існувало б шкільництва, а без його пенсійної системи люди не змогли б собі зарадити.

Цей підхід виявився настільки ефективним, що його почали копіювати політичні класи інших країн, тож сьогодні він мало чим відрізняється у всьому світі.
Я закликаю до створення місцевих та приватних рішень у питаннях медицини, пенсій і освіти.
Ви так боїтеся відповідальності за власне здоров’я, що готові поставити під загрозу все, чого нині досягнули?
Хіба ви не можете поглянути на проблеми освіти так само сміливо, як ви дивились на «Беркут»?
Хіба ви не можете подбати про літніх людей так самовіддано, як годували й одягали протестувальників на Майдані?

Ухиляння від власної відповідальності і дозвіл на створення неймовірної бюрократії запросить іноземні сили – чи то європейські, чи російські – сіяти борги і залежність.
Така поведінка змусить новий керівний політичний клас вибирати між Україною та центральним банком чи Кремлем.


Чи справді українці хочуть вічно воювати зі своїм міністром освіти? А що було б, якби школами керували з області так, як у США цим займаються міста? Чи не стишило б таке рішення конфліктів між українцями, замість розпалювати їх? Чи не змусило б воно корумпованих керівників освіти відповідати за наслідки своєї діяльності?

Ви можете відповісти, що для націоналістів, наприклад, дуже важливо, щоб усі українці вивчали
в школі боротьбу УПА проти нацистів. А може, ліпше змиритися з незгодою? Чи не досить знати правду для себе? Чи допоможуть спроби переконати всіх у своїй правоті у процесі створення загальнодержавної системи освіти? Чи не здається вам, що таким чином ви створите систему, яку легко зможуть контролювати ваші опоненти?


Багато націоналістів інстинктивно підтримують політичну централізацію. Вони побоюються, що коли центральний уряд не контролюватиме людей, то вони перестануть бути українцями. Постає питання: що сьогодні є мірилом українського? І як українська ідея працювала досі без централізації?

Отже, хто саме є українцем? Чи сплата податків центральній владі в Києві справді зробить когось українцем? Кожен, хто приїде до Канади, може пересвідчитись, що наші емігранти берегли там свою культуру і традиції з такою пристрастю, як мало хто тут. Вони не перестали бути українцями лише тому, що більше не перебувають під політичним контролем Києва.

Коли політики намагаються контролювати культуру, вона гине в болоті корупції і журби. Коли ж вони звільняють її, вона розвивається й квітне. Вона надихає інші культури.


Не варто сприймати Україну як острів корупції в чесному світі. Ми робимо так тому, що постійно оглядаємося на Захід. Насправді корупція – це норма у всьому світі, а країни Європи, зокрема західної
та північної, радше винятки. Суспільство високої довіри, яке вони зуміли створити, слід вважати дивом
і рідкістю, і його, звісно, варто наслідувати.

Створення такого суспільства високої довіри можна охарактеризувати як поширення на ціле суспільство моралі сім’ї. При цьому кожен ставиться одне до одного, як до родича. Південна і Східна Європа ніколи не досягали такого поширення моралі. У них аграрна мораль, якій притаманна вірність родині окремо від лояльності до всього суспільства. Існують одні правила ведення бізнесу з родичами, і зовсім інші – з рештою громадян. Невипадково саме Південна і Східна Європа залишаються більш корумпованими.

Аграрна мораль непридатна для великого простору. Вона працює в межах родини чи села, однак не може реалізовуватись у великій країні. Вона підштовхує до шахрайства і захисту економічних переваг за допомогою насильства і законодавства. Перешкоджає людям займатися тим, що є, по суті, найважливішим – конкурувати. Людство має змагатися у безкровній ринковій конкуренції. Потрібно прийняти виклик конкуренції в роботі та бізнесі без використання законів чи насильства для захисту



Протести показали мужність і братерство наших людей. Чому ж ми запрошуємо злочинців для захисту від наших сусідів, а не запрошуємо сусідів для захисту від злочинців?

Дуже просто визначитися щодо дозволу чи заборони на загальне володіння вогнепальною зброєю, спираючись на конкретні приклади. Розстріли у школах повсякчас згадують для дискредитації ідеї володіння зброєю. Натомість тисячі випадків, коли люди успішно захищалися від злочинців, як аргументи на користь необхідності зброї мають значно менший розголос.

Траплялось, що масовим розстрілам у школах перешкоджали озброєні студенти, викладачі чи сусіди – наприклад, у місті Перл, штат Міссісіпі в 1997 році та в Правничій Школі Аппалачі в 2002 році. Випадки запобігання розстрілам рідкісні, оскільки більшість шкіл не дозволяють людям носити зброю на своїй території, що водночас дозволяє злочинцеві бути єдиним, хто має гвинтівку.

Іншим суттєвим наочним доказом на підтримку вогнепальної зброї можна назвати швейцарців або мешканців американського міста Кеннесо, штату Джорджія, в якому у 1982 році мер прийняв закон про те, що кожна сім’я в місті повинна мати зброю (цікаво, що виконувати закон ніхто нікого не примушував). ЗМІ пророчили катастрофу – щоденні розстріли та вбивства, однак сталося протилежне. Злочинність зникла. З моменту прийняття закону населення збільшилося з 5000 до майже 30 000. 2013 року аналогічний закон прийняло ще одне місто в Джорджії.

Можна також згадати про те, як вплив мафії в США 1920-х років зростав саме в містах і штатах, де зброю було заборонено законом.

Однак у нашій розмові все ж ліпше покладатися на емпіричні свідчення. У Гарвардському університеті нещодавно було опубліковано дослідження рівня вбивств у різних країнах Європи. Зокрема, автори звертають увагу, що Російська Федерація забезпечує дуже суворий контроль над зброєю в руках своїх громадян, проте статистика вбивств у РФ залишається досить високою. Число вбивств у Росії
в чотири рази перевищує показники «завалених стволами»  у Сполучених Штатах Америки. 

На думку дослідників, «результати дозволяють припустити, що там, де вогнепальна зброя обмежена, використовують іншу зброю для здійснення вбивства». Інакше кажучи, ліквідація вогнепальної зброї не виключає вбивства, а посилений контроль за зброєю (як наприклад, у Росії) не знижує суттєво рівня вбивств. 

Дослідження також показує, що окремі європейські країни зі значними показниками володіння зброєю – такі, як Норвегія , Фінляндія , Німеччина і Франція, – відзначаються напрочуд низькою статистикою вбивств. Порівняйте їх із Люксембургом, «де пістолети зовсім заборонені, а володіння вогнепальною зброєю будь-якого виду мінімальне, натомість показник скоєних убивств за 2002 рік у дев’ять разів вищий, ніж відповідно в Німеччині».

Коли в 1996 році пістолети заборонили в деяких частинах Великобританії (після стрільби в школі містечка Данблейн), вбивства з використанням пістолета скоротилися, проте загальні показники убивств й інших насильницьких злочинів значно зросли. Заборона пістолетів в Австралії призвела до аналогічних результатів.

Натомість рівень злочинності в Чикаґо з 2010 року чи  у Вашингтоні з 2008 року, коли обмежувальні закони про зброю були скасовані рішеннями вищих судів, показав, що кількість насильницьких злочинів значно знизилася.

За опитуванням 2005 року двадцяти двох тисяч американських шерифів і керівників поліції, 92% респондентів наполягають, що законослухняні громадяни, як і раніше, повинні мати право купувати зброю для самозахисту. 66% вважають, що національний дозвіл на приховане носіння зброї (нині незаконне у багатьох штатах) «знизить показники насильницьких злочинів». Попередні масштабні опитування, проведені Southern States Police Benevolent Association та Law Enforcement Technology Magazine, дали подібні результати.

Критики права володіння зброєю, оперуючи емпіричними даними, вдаються до зіставлення двох цілком різних культур. Скажімо, порівнюють вищий показник убивств в США і нижчий у Британії. Це шахрайський хід. Вони не звертають уваги на той факт, що навіть на початку ХХ століття, коли в обох країнах володіння зброєю було дозволеним, у Штатах уже тоді рівень убивств був вищим. Вони ігнорують і те, що високі показники рівня убивств в Америці зумовлені даними з міст, в яких володіння зброєю незаконне, що рівень убивств у Великобританії зріс після того, як там заборонили зброю, що США навпаки знизили показники злочинності в тих місцях, де володіння зброєю дозволили.

Тож насправді озброєне суспільство – це мирне суспільство.


Потужні гвинтівка чи карабін – це, мабуть, найважливіша зброя для вільного суспільства. Гвинтівку рідко використовують для злочинних дій, оскільки її важко сховати. Кожна людина має відповідальне право володіти гвинтівкою і вправлятися в стрільбі та безпечному поводженні зі зброєю. До безпечного поводження входить вимога ніколи не наводити гвинтівку на іншу людину, якщо не маєте наміру стріляти. Незалежно від того, чи гвинтівка заряджена. Гвинтівку треба тримати дулом до землі.


Хоч озброєне суспільство – це відмінна довготривала стратегія для миру і процвітання, для протестувальників небезпечно братися за зброю.
Поки мітингарі використовують несмертельні форми насильства, вони звертаються до світу: «Держава пригнічує нас». Іншим державам легко підтримувати таку позицію. Якщо ж протестувальники вдаються до цілком летальних форм насильства, їхня позиція звучить так: «Ми є державою».
Відтак співчувати стає все важче, а війна стає більш ймовірною.



Не існує іншої проблеми великого суспільного значення і водночас украй мало вивченої, окрім грошей.
Історію світу можна було б розповісти з позиції людей, що намагаються вибрати собі гроші, та урядів, що силою примушують людей прийняти гроші як державні.

У 27 році нашої ери за часів імператора Августа давньоримські динари містили 95% срібла, у 117 році за імператора Траяна – уже 85%. Можна зробити висновок, що після збору податків римська скарбниця потребувала більше грошей, тож вони плавили зібрані монети, додаючи туди дешевші метали, і карбували монети знову. У 180 році нашої ери за часів Марка Аврелія, останнього з «п’яти хороших імператорів», у монеті було 75% срібла. 60% срібла в 200 році нашої ери за правління Септимуса і 50% срібла в 210 році нашої ери, коли на троні був Каракалла. 

Після різкого падіння якості грошей в 260-х роках (з метою фінансування воєн) в монеті залишилося лише 0,5% срібла. Нові срібні гроші були викарбувані в 300 році нашої ери за імператора Діоклетіана. Відтоді знову починається процес знецінення монети. Впродовж усієї своєї історії римляни знаходили різні способи змусити людей прийняти зруйновані гроші.

Такий самий процес відбувається й нині. Його мало розуміє більшість людей. Стверджують, що Ленін говорив про те, що найпростіший спосіб зруйнувати суспільство полягає у знищенні його грошей, адже ніхто не втямить, що відбувається, а коли нарешті стане зрозуміло, то буде пізно чимось зарадити.


Чому держави намагаються монополізувати гроші? Відповідь проста: створювати гроші легше, ніж збирати податки. Однак для ефективності процесу творець грошей має бути монополістом. Він повинен змусити людей використовувати свої гроші і запровадити кримінальну відповідальність за використання конкуруючих валют.

Процес, при якому створення фальшивих грошей забирає багатство від людей і передає його банкам, вперше описав ірландсько-французький економіст Річард Кантільйон.

Уявіть собі, що населення використовує певні паперові гроші. Центральний банк друкує велику кількість нових. Люди, найближені до центрального банку: урядові чиновники, представники бізнесу, що тісно пов’язані з урядом, самі банкіри – всі вони отримують нові гроші, перш ніж ціни на ринку зміняться. Оскільки вони витрачають гроші на реальні матеріальні речі: автомобілі, нерухомість, одяг, землю тощо, то ціни зростають. Нові гроші циркулюють в економіці, але до моменту, доки вони опиняться в громадян, далеких від центрального банку, ціни вже зросли всюди. 

Справжнє матеріальне багатство перейшло від людей, далеких від центрального банку, до людей, близьких до нього.


Погані гроші найімовірніше призводять до війни. Сполучені Штати відмовилися від золотого стандарту в 1861 році, щоб друкувати гроші для громадянської війни. Оскільки конкуруючі валюти, як і раніше, були поширені, то держава мусила повернутися до золотого стандарту після війни. Потім крок за кроком його позбулися. Кінцевий зв’язок між доларом і золотом розірвали в 1971 році. Сьогодні казначейство США має право друкувати нові гроші, саме цим, власне, вони постійно й займалися.

До початку ХХ століття всю міжнародну торгівлю вимірювали в золоті. Європейські країни, що тоді здійснювали 90% світової економічної активності, відмовилися від золотого стандарту незадовго
до Першої світової війни. Світові війни не були б настільки катастрофічними, якби уряди фінансували їх із податків громадян. Друк фальшивих грошей зробив руйнівні війни можливими.
Фальшиві гроші створюють фальшиву аристократію. В суспільстві з надійними грішми найбагатші, найуспішніші люди повинні брати участь хоча б в якійсь економічній діяльності. Вони мусять керувати заводами або копальнями, надавати певні товари чи послуги, в яких існує потреба. У суспільстві,
що використовує фальшиві гроші, аристократами стають люди, котрі мають безпосередній стосунок до центрального банку. 

Фальшиві гроші ведуть до культури боргу. Коли гроші постійно знецінюються, люди частіше беруть кредити, замість заощаджувати. Вони мають стимул брати участь у такій небезпечній поведінці, адже $110, які потрібно заплатити, завтра можуть коштувати менше, ніж $100, які вони мають можливість взяти в борг сьогодні.


Конкуруючі валюти існували впродовж багатьох періодів історії, наприклад в Америці в XIX ст. чи
у Швеції до 1906 року. Нема підстав для кримінальної заборони конкуруючих валют, що витримують ретельну перевірку.
Доки люди вільні у виборі грошей, центральні банки, які контролюють велику частину світу, не мають влади над ними.
Вільні люди мають вільно вибирати свої гроші. Історично склалося так, що срібло і золото були найбільшими конкурентами паперових грошей. За останні роки неймовірну популярність здобули Bitcoin та інші криптовалюти.



Більшість прав можна звести до прав власності, так само як правову діяльність можна вважати тлумаченням застосування майнових прав. Створення і захист приватної власності уже можуть бути достатньою підставою для побудови заможного суспільства.

Товари і послуги ми отримуємо завдяки підприємцям. Подумайте про всі ті речі, якими
ви насолоджуєтесь у своєму житті. Скільки з них надають підприємці, а скільки – держава?
А ще порівняйте якість товарів і послуг, які надають підприємці, з якістю того, що надає держава.

Підприємці відповідально, без насильства, конкурують на ринку, вони змагаються, щоб побачити,
хто ліпше надасть вам те, чого ви хочете.

Від працівників підприємці відрізняються тим, що мусять відкласти на певний час задоволення. Підприємець вкладає гроші і працю в надії побачити прибуток через місяці або роки. Для того, щоб відбувалася підприємницька діяльність, він має відчувати, що його власність захищена.
Для потужної великомасштабної підприємницької діяльності, що вимагає величезних інвестицій
і створює тисячі робочих місць, майнові права повинні бути дуже сильними. Підприємці розглядають урядовців і злочинців як дві потенційні загрози для їхньої власності.


Українці звикли оглядатися на Захід у пошуках прикладу того, як треба структурувати уряд. Однак потрібно також  звернути увагу на два дивовижні приклади недавніх успіхів: Дубай – місцезнаходження найвищих хмарочосів світі та центр торгівлі на Близькому Сході, – і Синґапур – одна з фінансових столиць зростаючої азійської економіки.
Ще п’ятдесят років тому Дубай був безплідною пустелею, а Синґапур – островом, укритим джунглями. Ні там, ні там не було надто багато природних ресурсів. Нині обидва міста належать до найбільших
у світі. Вони домоглися цього завдяки створенню надзвичайно сприятливому для бізнесу середовища
і сильних прав власності.

Зверніть увагу, що природні ресурси не фігурують як умова для процвітання. Існує відоме економічне явище, що називається «прокляттям природних ресурсів». Його застосовують для характеристики багатих на ресурси країни, які однак часто бідніші від країн, що не мають природних ресурсів. Причина може полягати в тому, що багаті ресурси призводять до появи олігархів, котрі пригнічують економічну свободу громадян країни.
У багатьох випадках громадянам було б ліпше з економічною свободою і міцними правами власності, ніж із хоч якимись природними ресурсами.


Поняття «демократія» надто часто використовують як бойовий клич під час акцій протесту, подібних до нашої. Та гадаю, багатьох читачів може вразити, що засновники Америки писали про демократію .
Джон Адамс: «Пам’ятайте, демократія ніколи не триває довго. Вона швидко вичерпує себе.
Ще не було демократії, яка б не вчинила самогубства».
Джеймс Медісон : «Демократія – це найбільш мерзенна форма правління… демократії завжди були провідниками неспокою і розбрату; і ніколи не виявляли сумісності з особистою безпекою чи правом власності; а їх життя назагал були настільки короткими, наскільки жорстокими були їхні смерті».
Томас Джефферсон : «Демократія – це ніщо інше, як влада натовпу, де п’ятдесят один відсоток людей вирішує, що будуть робити сорок дев’ять інших». Окрім того, «республіка – це єдина форма правління, що не перебуває безперервно у стані відкритої або прихованої війни з правами людства».
Голова Верховного суду Джон Маршалл: «Між збалансованою республікою і демократією різниця така ж, як між порядком і хаосом».
Принаймні, на їх власну думку, ці люди не створювали демократію, а захищали суспільство від неї, створивши республіку – країну, в якій невеликим групам людей було надано максимальну місцеву автономію.


Декларуючи права, слід приділяти увагу тому, які вони – позитивні чи негативні. Приклад негативного права: «Право народу зберігати і носити зброю не повинно порушуватися» або «Повноваження, яких ця Конституція не передає й не забороняє Сполученим Штатам, зберігаються відповідно за Штатами чи за народом».

Приклади позитивних прав: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування» або «Кожен має право на освіту». 

Позитивні права, як правило, більш небезпечні, оскільки вони не визначають механізм надання цих послуг. Історично склалося так, що багато корупційних дій відбувається навколо надання послуг, зазначених як позитивні права.


Дуже поширена критика політичної децентралізації полягає в заяві про нездатність децентралізованої країни себе захистити.Для спростування варто спитати: захистити від кого? Чи вірить хтось,
що українська армія зможе протистояти російському чи НАТОвському вторгненню? Централізація,
як бачимо, дає протилежний ефект. Загарбник повинен лише досягнути домовленості з невеликою кількістю генералів та взяти під контроль усю структуру, що існує під ними. Натомість озброєне населення – значно сильніший фактор стримування для потенційних загарбників. Це також єдиний ефективний спосіб протистояти ворогам, які організовують складні розвідувальні операції.

Щоб зрозуміти, як озброєне населення може зробити ворожу окупацію цілковито неможливою, потрібно розуміти природу повстання.

Британський офіцер Лоуренс, який боровся з арабським повстанням проти османського панування (1916–1918), описав його, як війну бліх проти собаки.
Повстанці повинні дотримуватись двох правил, якщо хочуть, щоб боротьба була ефективною:
1. Вони ніколи не повинні намагатися втримати територію. Нехай супротивник пересувається на будь-якій території. Робота бойовика полягає не в тому, щоб перешкодити рухові противника вперед,
а в тому, щоб зробити його перебування неможливим.
2. Вирішальним фактором повстання є співчуття громадськості. Місцеве населення завжди співчуває повстанцям, на відміну від загарбників. Повстанці повинні підтримувати це співчуття і прагнути до його розширення в зарубіжних країнах, у тому числі й у країні агресора.

Україна нині перебуває там, де вже часто бувала за своєї історії, – між двома ворожими цивілізаціями. 

Кожен хоче втягнути Україну в сферу свого впливу. Ця історія зазвичай закінчується зрадою. На мою думку, найкраще, що може зробити новий український уряд, – це створити міцну основу для української незалежності, доки тривають переговори з конкуруючими цивілізаціями. Що ще, як не віра в свої сили, є рисою козацької нації? Слава Україні!

Іван Козак,
(анонімний автор)

My article on Vdare, correcting libertarian perceptions of Ukraine’s protests

“this hasn’t been a simple struggle between “Ukrainians” and “Russians”. It’s a struggle between Ukrainians and their corrupt government with a mixture of sympathy, apathy and skepticism from the Russian parts of Ukraine.”


My Account & Analysis of Ukraine’s Civil Unrest

On January 22 three Ukrainian protesters were killed by riot police, two by gunshot. It happened, strangely enough, on Unity Day. The holiday marks a proclamation of unity made in 1919 between the short-lived Western Ukrainian government, who was then battling Polish forces for control of Eastern Galicia, and the similarly short-lived government in Kyiv, which was soon overrun by Bolshevik forces. Tragedy has been the hallmark of Ukrainian history since the Mongols sacked Kyiv in 1240.

So we now have the blood of good people, but what exactly has it baptized? This remains up for grabs.

More: http://dailyanarchist.com/2014/01/23/civil-unrest-in-ukraine/

Why I’m against Ukraine joining the EU and you should be too

Ukraine-EU-Protests-EU-flag To me, the story of Ukraine is the story of vanquished aristocracy. Twice in Ukraine’s history, first by the Mongols then by the Bolsheviks, the most capable Ukrainians, the successful, the talented, the leadership were obliterated — vanquished, killed or deported — a potentially ruinous blow for any society and testimony to the resilience of Ukrainians. Between these catastrophes, we have tremendous assimilation pressure from Russian- or Polish-imposed feudalism and its violent resistance by our kozaks.

These warriors kept the Ukrainian idea alive and for this we owe them a debt of gratitude, but for all their legendary self-reliance and ferocity, the kozaks failed to create a society prosperous enough to endure among hostile neighbors. An agrarian morality is insufficient for prosperity.

And the Ukrainian soul, if judged by the poets, is an agrarian soul — a peasant soul, if you’ll forgive the term — longing for the return of its ancient kings and glory.

Tonight, Ukrainians are in the streets. They say they want to join the European Union. I don’t believe them. I don’t want to believe them. I prefer to believe that they want three things: property rights, economic opportunity, the ability to travel.

I prefer to believe this because when I consider the other possibility, I see serfs begging for better masters. I see people who want all the benefits of a free society and none of its responsibilities.

No one has ever begged their way to freedom. Property rights which are true and lasting cannot be given, they must be earned. In the words of Lord Byron, “He who would be free must strike the first blow.”

Do not ask to be protected. Insist only on the right to protect yourself. Accept the responsibility as the kozaks did. This is first.

Secondly, do not ask for any assistance beyond right to exercise whatever talents you have in the open market. Drop the agrarian norm of guarding opportunities by violence and law as if they were property. Instead, welcome the dignified, measured, aristocratic competition of the marketplace, and may the best man win. Expose as much of society as possible to the bloodless competition of the market.

This is the long hard road. There is no other. There are no guides. One either accepts the responsibilities or forfeits the rewards. The appeal to join the European Union is an attempt to achieve prosperity at a discount without shouldering the necessary burdens and without traveling the difficult road.

The European Union is Not Europe.

It is hard to conceive of an organization less European than the European Union.

Imagine observing the 15th century world. You might see the enormous armies of the Ottoman Empire capture Constantinople, the former capital of the Eastern Roman Empire, or the wondrous imperial palaces of China’s Forbidden City and the Ming dynasty reach its pinnacle, while in Europe you’d find absurdly small scattered tribes of pale people, each with their own language and culture, occasionally warring, and what can only be described as political anarchy.

Who would have guessed that in a few centuries, it was neither the Ottomans nor the Chinese, but the disparate peoples (let me stress the plural — peoples) who would come to dominate the globe, settle other continents, represent ninety percent of the world’s economic activity, and export modern civilization to the rest of the world.

It was not political union but disparity which laid the foundation for the European miracle and for that matter, modern civilization.

So if Ukrainians want to be European, they should be European: Create small, more or less homogeneous societies. Decentralize. Renew Magdeburg Rights for any city, town or region willing to shoulder the responsibility. These laws already have a Ukrainian history. There is a monument to them in Kyiv.

The vast bureaucracy known as the European Union is an imposter selling defective property rights, defective prosperity and an enormous lie about the nature of Europe. Any political union with them risks being another Treaty of Pereyaslav: temporary relief purchased with Ukrainian sovereignty.

Establishing property rights is the prerequisite, the responsibility, the burden, and the obligation for anyone serious about prosperity. Property rights court entrepreneurs. And it is the entrepreneurs, not the layers of incompetent government, who create prosperity.

What’s more, Ukraine doesn’t trade with Russia, Poland or anyone else. Countries don’t trade. Businesses and people trade. Where ever there are opportunities, entrepreneurs will cross hell and high water to realize them, but without property rights, there are no opportunities.

The Marxists have long since left Moscow for Brussels.

I understand the fear many Ukrainians have of Russia. I inherited the same fear — from my parents and my grandfather who literally ran away from Bolshevik agents with just moments to spare after a Jewish neighbor tipped him off.

There remains a threat to Ukraine from Moscow, but it is limited and easily understood. It comes from oligarch-gangsters violently guarding economic opportunities like the peasants they are. Their ideological goals are relegated to blurring the distinction between Ukrainians and Russians, and arguing some points of Ukrainian history — a struggle we’re accustomed to, and which, incidentally, can be won (if it isn’t already) by decentralizing the education system.

The Marxist plan in Brussels, by contrast, is fundamentally ideological. They want your heart and soul under their sway. Theirs is a cultural Marxism, a product of an evolution that occurred at Germany’s Frankfurt School when the economic Marxists grew impatient with the proletariat’s unwillingness to revolt, and with their troublesome sense of national pride.

The difficulty had been described by Lenin: “Patriotism is one of the deepest feeling firmly rooted in the hearts of people for hundreds and thousands of years from the moment their separate father lands began to exist. It has been one of the greatest, one can say, exceptional difficulties of our proletariat revolution.” Thus, a branch of revolutionaries dedicated themselves to weakening and undermining culture.

The “problem” of ethnicity occasionally gets discussed by EU ideologues. Peter Sutherland of the World Bank, Goldman Sachs, and the Global Forum on Migration and Development advised the EU to “undermine” European ethnicities by mass immigration.

Herman Van Rompuy, President of the European Council has said, “the time of the homogenous nation state is over.” Some German Social Democrats explicitly favor immigration to dilute the German population, diminishing “the worst characteristics of the nation.”

British Foreign Secretary Jack Straw, wrote: “we need to rethink our attitudes to concepts like ‘independence’ and ‘sovereignty’.”

As of 2004, less than 85% of people in France are French. In Holland and Sweden, the native European population has dwindled closer to 80%. Perhaps embarrassed by what it would show, Britain recently announced an end to their two-hundred-year-old practice of gathering census data.

Despite the attempt to hide the effects of immigration, the appearance of “Mohammed” as the most popular baby name in England was widely publicized. A school in Kreuzberg, Berlin has only three ethnically German students. A school in Bergamo, Italy as no ethnic Italians at all. Are Europeans meant to be the only people on the globe not entitled to a homeland?

When Sports Illustrated magazine put African footballer on their cover, celebrating his talent was not enough, the editors found it necessary to add the heading “the face of new Europe.”

It’s a pity this “face of new Europe” isn’t the one appealing to Ukrainians in the pro-EU television commercial, reassuring us that Ukraine is “a part of Europe both geographically and culturally.” Instead, they chose a conservative German man, despite his ethnicity being, according to the Social Democrats, in need of dilution.

Every tyranny needs to homogenize the culture within the territory it aspires to rule. Ukrainians should understand this. When the Soviet Union aspired to rule the world, they conspired to make everyone Russian. For various reasons, not least geographic, Ukraine bore the brunt of this forced integration.

The EU proceeds with gentler hands, and not toward Russification, but toward making everyone a non-descript beige color, toward what used to be a popular term among Marxists, the “new socialist man,” who has no roots, no lineage, and resembles a lump of clay needing only to be molded.

Czech writer Milan Kundera put it best: “The struggle of man against power is the struggle of memory against forgetting.”

What irony that a favorite activity of the pro-EU demonstrators is the chanting nationalist slogans — “slava Ukraiini!”

I concede that the extended-family cultures of eastern and southern Europe do not seem as susceptible to cultural invasion as the nuclear-family-based cultures of the west and north. Nevertheless, they are not immune. Ukrainians should check their enthusiasm and if they proceed into this union they should do so skeptically, and if at all possible, heavily armed.

The government can only make a society poorer.

The now-forgotten rhetoric of the EU’s creation promised unprecedented prosperity at no cost, an idea now resurrected in the minds of Ukrainian protestors. Something for nothing. The enormous, catastrophic failure of this promise is evident for anyone who cares to look:

– Governments teeter on the brink of insolvency.

– The European Central Banks finds ever more creative schemes and euphemisms to disguise the printing of money.

– Unemployment in the Euro Zone is now the highest it’s been since the turn of the millennium. In Greece and Spain, youth unemployment is approaching 60%.

– Production is contracting.

– European banks’ non-performing loans have doubled between 2008 and 2012 to almost 1.2 trillion Euros.

– Household and national indebtedness continues to increase steadily.

Yes, the west is more prosperous than Ukraine. It is old wealth. Too many Ukrainians cannot distinguish the wealth from the parasite consuming it. Let’s not rush to join a sinking ship.

When faced with their obvious failures, the bureaucrats in Brussels do what all real and aspiring tyrants do — they hunt for saboteurs, “kulaks”, people who aren’t pulling their fair share. They hunt for tax evaders while granting for themselves high tax thresholds and non-contributing pension schemes. They also propose solutions: more power, more laws, and more taxes.

Despite vigorous arguments and protests both for and against “austerity,” it hasn’t actually occurred. All major governments have increased spending as percentage of GDP since the rhetoric began amid the 2008 crisis. Eventually, they will run out of cows to milk.

German chancellor Merkel argued last month for close EU supervision of national budgets, an argument reminiscent of the infamous words of 19th century banker Mayer Amschel Rothschild: “Give me control of a nation’s money and I care not who makes its laws.”

No facet of life is considered beyond the business of the EU administration:

– In 2010, they caused chaos in British supermarkets when they attempted to enforce the selling of eggs by weight instead of by number.

– The Commission tried to ban 54 mm wide cigarette packs in favor of 55 mm wide cigarette packs.

– Pending national approval, all EU companies listed on stock exchanges may be forced to ensure 40% of their non-executive directors are women.

– Individual nations had to go through the repeal process to overturn laws which banned improperly shaped bananas and cucumbers.

– EU scientists backtracked on a very bizarre claim that no proof existed linking consumption of water with relief from dehydration.

– A 2009 EU directive forces member states to criminalize the very common practice of websites using cookies.

The exercising by member states of their diminishing sovereignty is seldom tolerated. When Irish voters rejected an EU treaty, they were forced to vote on it over and over, each time subjected to a different flavor of propaganda until finally it passed.

When the EU conquered Croatia earlier this year, only 22% of the public turned out to vote. Their political class received massive, thinly veiled bribes under the name “pre-accession aid” in exchange for their county’s sovereignty. It saddens me that if the protesters get their way, Ukraine’s sovereignty will be sold for a much lower price.

The EU has allowed what was once an industrious, self-reliant spirit to turn away from the responsibility of marketplace competition and instead walk the slow road to poverty and degradation through reliance on ever-increasing welfare programs. It is a pleasant journey, full of reassurances that other people will take care of you. I can understand the eagerness of Ukrainians.

It is summarized in the great saying of Montaigne , the French Renaissance-era writer: “human society goes very incompetently about healing its ills. It is so impatient under the immediate irritation which is chafing it that it thinks only of getting rid of this, careless of the cost…. Good does not necessarily ensue upon evil; another evil may ensue upon it, and a worse one.”

Don’t search for a better master.

I want desperately to believe the protesters are demonstrating for property rights and access to markets. I support this. I also support the protesters to the extent that they represent a move away from Russian imperial ambitions. But Ukrainians should proceed cautiously, and, as I said, heavily armed, if possible.

Consider the possibility that Ukraine don’t have to choose between Russia and the EU at all. Ukrainians can choose Ukraine.

Notice the advice of former Czech President Vaclav Klaus who called for his country to leave the EU. Notice the flourishing of Iceland since they left the union.

Anything Ukrainians believe can be achieved by joining the EU can more likely be achieved by a unilateral declaration of free trade. Let all goods cross the Ukrainian boarder in both directions. Welcome the competition because it would be a competition in the satisfaction of our needs and desires. If the notoriously corrupt customs bureaucracy needs to be bought off to achieve this, then so be it. Consider their price a bargain. Let them retire and seek a place in the market.

Beware of using EU membership as an excuse to avoid responsibility and competition. It is tempting. For centuries, since the vanquishing of our aristocracy, we have been a culture in search of a state.

The ancient kings will not return. What remains of our potential as a people remains inside of us, the survivors, and nowhere else. There is, there has always been, and there will always be exactly one way for a people’s best characteristics to coalesce and rise to their potential: take responsibility for security, establish and defend property rights, and compete in the bloodless, limited, dignified competition of the market. Expose as much of society as possible to this competition and may the best man win. It is a difficult, even terrifying road, but there is no other.

Ukraine’s chances for prosperity

Ukraine has several things going for it:

1- Absolutely no illusion among the people that the state will provide for them.

2- [Relatively] strong families and social networks (cause by the previous condition).

3- A culture and a relatively homogeneous society. Also, a fierce devotion to preserving their culture.

4- Smart, hard-working people.

It has several thing going against it too:

1- A kleptocracy which, almost by definition, means poor property rights and arbitrary rule of law.

2- An entrenched, Soviet style bureaucracy.

3- A victim complex — justified, but dangerous nonetheless.

4- A cultural marxist invasion through the University system (which so far, few people take seriously). It is fuel by the false perception that Ukraine’s choice is between the EU and Russia.

5- Hopelessness and alcoholism — from a lack of opportunities/investment.

6- The complete absence of a high-trust society, and no memory of one.

Gun ownership will help with #1 and #3, which will lead to bigger and freer markets. They would solve #5, #3, and import the solution to #6.

The other solution is secession. Secession would throw different systems into stark contrast and help with #1, #2 and even #6.

I’m hoping that the culture and the church are strong enough by themselves to resist #4.

For the time being, the market is importing a high trust society little by little, but so much is still decided by brute force that to some extent the ethics of the effective highway man are the most respected. Corporate raiding remains a problems.

So, to re-state my thesis: Gun ownership would solve half of Ukraine’s problems. Secession and voluntary segregation would solve the other half by casing varying ethical systems into stark contrast.

The Bus from Przemysl

Note: The author is an American of Ukrainian descent currently living in L’viv Ukraine. His ancestors had fled that country to escape the Bolsheviks. Przemysl is a city just on the other side of the Ukrainian-Polish border.

The Bus from Przemysl


Yogurt. Juice. Mandarins. A bicycle chain repair machine. Coffee creamer. Goods tightly bound in plastic bags, or placed individually in the overhead compartment.

Constant, frantic noise of middle-aged women, like walking into a chicken coop. rows full of boxes. seats piled high. windows blocked. boxes and bags.

The business of clearing seats, of ladies reminding each other what belongs to whom.


The doors close. The driver climbs over some bags to find his seat. A woman calls for the man sitting in front. He pulls a roll of packing tape from his coat pocket, steps over bags. he seals a torn-open box, returns to his seat, resigned to the duty of his labor, completely silent, unlike the women. A woman hands him a bag of vacuum sealed sausages. Some tumble to the floor. He kneels to retrieve them from under a seat. He will hold them in his lap for the rest of the trip. Another bag of sausages goes to the lady across the aisle from him.

The driver insisting the under compartment is full, unpacking a bag of thermoses — each is boxed, ready to be shelved in some store — and placing them individually in the overhead.

Boxes of powdered milk under the seats.

Slowly, things settle to private conversations. There are big snowy fields and villages in the distant forested hills.

What a vulgar, vile idea it was to reduce all this to the brutality and ignorance of a post office.


I see the traffic before I see the border. Three lanes of vans and cars. All still. People stand among in their coats. So many. Later, I’m told they will mostly be crossing on foot.

I’m happy to see the bus steer into the lane for opposing traffic. We skip almost the entire line, then the driver stops and cuts the engine. We wait. There’s a 100 zloty note prominent on the dashboard.

One of the women speaks to the driver. 150 zloty. A quiet conversation. Another 40 zloty. I am a bystander to this world. (my ticket cost only 25.) A shuffling of documents.

We wait beside a flatbed trailer with two cars chained in place. I think they have no tires, but then see the tires laid flat. The frames rest upon the tires. Perhaps these aren’t cars at all. Perhaps in this moment they are merely scrap metal. A different thing entirely.

I watch my travel companions. Fascinated by their world. They know this trip well. I imagine their lives, look into their bags: Kiwi. Mushrooms. Butter. Seeds.

The Polish guard collects passports, looks, each of us carefully in the face. No smiling. Soon they’re returned.

More waiting.

The Ukrainian guard does the same and then (rejoice!) we are through! Breathe again.

At a gas station, the flurry of activity, the frantic clucking crescendos. One woman can’t find her bag. Two men carry crates of juice to the gas station. A woman exits the bus and six bags are unloaded onto the curb beside her. The two come running back from the gas station, arms swinging. The driver yells hurry. Boxes go into the trunk of a waiting car.

Such intricate chaos. God bless it, I think. God bless these people, this system.

At the next stop, numbers — forty yogurts, no sixty. Counting. Such hustle and precision! Nothing like US Army logistics. Ha.

A box of yogurt and a box of butter become two boxes, half-full of each.

Now, there are hryvni on the dashboard.

A lady unloading the overhead places a large box of chocolate snacks in my lap without asking permission or speaking to me. She clears a space on the seat across the aisle and moves the box there. I feel . . . accepted.

Boots, crackers. Someone needs something from beneath the seat adjacent to me. I begin to help. The boxes of butter are heavy.

Men await our arrival beside one grocery. The women hand them boxes through the door. They stack them in the alley in the spots where snow had melted away.

Now, the hryvni are gone.

A microwave gets passed from the from to the back of the bus. They yell at the driver to open the rear door. They call him by his first name.

Four bags go beside the traffic circle where a taxi waits.

The stops get quieter, less frantic now with fewer people and fewer goods. It is dark when we finally reach L’viv. I am one of only three passengers when the bus parks beside the train station. I exist with my suitcase and walk home.


Snow is falling lightly. Everything is calm. Freshly returned from the west, L’viv’s poverty is clear. I carry the suitcase because its little wheels can’t handle the disastrous sidewalks, the snow and slush, the trolley tracks buckling the cobblestone streets. Yes, Ukraine is poorer that the west — run down in many ways. The roads and sidewalks, a disaster. But still, it’s very beautiful. Everywhere, under dustings of snow, in the shadows cast by electric lights, there are hidden treasures of architecture, history, religion, faith.

Vanquished Aristocracy

Thanks to my great friend Curt Doolittle for helping me understand Ukraine a little better. I am delighted by his visit and hope he stays.


The story of Ukraine is the story of vanquished aristocracy, annihilated first by the Mongols and second by the Bolsheviks.

Much of what remains waits for their ancient kings to return. A cult awaiting leaders. Predictably, only false profits, lairs, manipulators and the most brutal thugs aspire to the helm. History will not be rewritten. The dead will not return.

Ukrainian aristocracy survives only in the blood of Ukrainians. The aristocratic class needs to be reconstituted. The best genes, those of the ancient kings, perhaps, can only rise amid liberty, in a system of voluntary exchange and property rights where the masses don’t assault the friuts of success with a million rusty knives, each entitled idiot tearing off a piece for himself. Furthermore, t can only arise amid institution like family and fatherhood. Voluntary segregation forces the irresponsible to face the consequences of their irresponsibility.



A country where the men stand around, watch what’s going on, direct the women as if they are somehow adding value to the obvious, and the women humor the men, mollify them sufficiently as if they’re afraid of being beaten, and then do all the work as if the men weren’t there anyway.

. . . .

Men are what mothers breed, and make them. While they have innate tendencies that are very different from those of women, most of what we call civilization is creating rules and incentives that direct men’s energies to the pursuit of status and behavior that is beneficial for all.

So who is to blame for the behavior of men here?

They have not abandoned their wealth of violence. That’s obvious. Neither domestically, politically, economically or socially. And for that I admire them. HOwever, without chivalry, they have no means of directing their energies to service of others.

And without mothers who understand chivalry, they have no one to teach them.


The remembering of past glory seems to be the predominant theme in much Ukrainian poetry. See Shevchenko’s Розрита могила .

Also, in paintings of the iconic Kozak Mamay:

Kozak Mamay

The Kozaks were many things, including the warrior culture of the steppe that proceeded the annihilation of Kyiv-Rus at the hands of the Mongols in the 13th century.

I imagine him singing about how there was once a great kingdom here. Tragically, much ancient Ukrainian literature, including unique original texts were destroyed by the Soviet Union.

The Devourer of Dreams — a requiem for Ukrainian aspirations

I stand in utter, horrified, awe at the density, enormity, and sheer stupidity of Ukraine’s bureaucracy. It is a hell of futility and waste — an amorphous, brutish, rank, smothering blob of contradicting rules, locked offices, and stamped documents.

Yes, I know. In western countries bureaucracy is also evil, but you can at least discern a purpose. You understand your enemy’s logic. It is there to control you. It is there to enrich politicians, their friends, or the bureaucrats themselves, to kill competition or efficiently extract money, perhaps. But this miserable place . . . . dear Lord. So pointless, so ponderous.

Perhaps Western bureaucracies have arisen like tumors atop wealth accumulated during freer times. Ukraine was never free. The Soviet Union was not reality but “a monstrous caricature of reality.” Upon this caricature, in the hope of imitating the West’s wealth, Ukraine’s aspiring elite readily built shoddy imitations of the tumors growing atop it. They’ve combined the lingering institutions and habits of socialism with the parasitic institutions of the West.

What has arisen is hideous altar to some sadistic god, festooned with politicians’ smiling faces and patriotic appeals. It looms terrifyingly, incomprehensibly, casting a fetid shadow over all facets of life. It is the alter upon which Ukrainians sacrifice their dreams, ambitions, and what little time God has given them on the Earth.

However, it is not the altar itself which perplexes me most, but the masses who kneel before it, come to worship its many heads. Yes, native born Ukrainians will be the first to point out its difficulties, to condemn it, insult it with blazing intensity, but what they’ll cling to to the last bit of strength in their cracked, laborer’s hands is the idea that such an altar is necessary. It is just a matter of swapping this face for that one, this political appeal (victory over the Nazis, seventy years later, still the enemy of enemies) with that one (preserving the Ukrainian language).

The thought of conducting peaceful, mutually beneficial commerce with your fellow man without an array of permissions and constant inspections? Unthinkable! The idea that marriage should not be the government’s business? Radical! The thought of not being REQUIRED to register yourself at some address? Impossible! How could such a society function? Let us not even speak of the right to defend oneself.

No. The problem with Ukraine, they say, is that people do not follow the rules. There are rules, and if only more people followed them, things would be as they should be. Things would be orderly and proper. (I wonder how many more rules are required for society to finally achieve perfection.)

It is as if 46 million innocent people have been wrongly convicted and imprisoned, their hopes and dreams sentenced to death. And when one of them finds a loose brick in the prison, digs under a wall with his bare, bloody hands, files away a bar on his cage after many years of dedicated effort, rather than rejoicing, Ukrainians condemn their fellow prisoner. He’s not following the rules! They’ll grab his ankles to drag him back into his cage. They criticize the guard for not being more watchful, for aiding the aspiring renegade (as the guards here are known do), because he was breaking the rules, conducting commerce without the full and proper array of permissions, and only bad people break rules.

So this is it: a portrait of demographic suicide in Ukraine. Suicide by bureaucracy.

I’ll return, as I often do, to Hans Hermann Hoppe, not because I hold much hope of being heard, but because we should all blaspheme at unholy altars: Who owns your body? And if you own your body, who owns your labor? And if you own your labor, who owns the fruit of that labor?

“the toilet paper is softer in America”

Before I returned to Ukraine, a American who’s lived here for almost a decade advised that it’s not for everyone. “The toilet paper is definitely softer in America,” he said.

He was talking about all the little things which are more difficult in Ukraine. These are no big deal in my opinion, but they are interesting.


First, some reasons I prefer Ukraine . . . for now:

All in all, I feel safer in Ukraine than in the US, especially from violent crime.

Toilets work. (The privately owned ones, that is.) For an expose on American toilets see Jeffrey Tucker’s, The Relentless Misery of 1.6 Gallons.

The markets are much less developed. Opportunities abound. I walk around everyday and imagine various enterprises. I think: “this could work. That could work.”

Although there are real, devoted advocates of economic Marxism here, everyone considers them ridiculous. I think they’re mostly devoted to the sacrificed their ancestors made to the red banner and hammer and sickle. As I’ve written before, when an endeavor is sprinkled with the blood of good people, it becomes its own justification, regardless of whether or not is a moral and economic abomination. In the U.S. Marxism is treated like a good idea that hasn’t yet been properly implemented.

There is less cultural Marxism here. It is okay for women to be beautiful and men to be manly and people to be successful.

There is less of a slave mentality (maybe). Although the U.S. still has the hottest entrepreneurial talent in the world, by far, I feel like most Americans now have a slave mentality. They want to be caged and taken care of by the state. Perhaps it’s because government in Ukraine is such an obvious and spectacular disappointment, that most people (excluding pensioners) don’t expect anything from them.


Now, the bad:

1. Opening a door. There seems to be a 50/50 chance that the door will bump into another door, or a closet, or a person standing by the sink of a restaurant’s bathroom. Things aren’t designed as well in Ukraine.

2. Turning on a light. In most apartments that majority of light switches are centrally located. It’s as if the home’s commissar, following in the great socialist tradition, wanted a commanding height from which to bestow the blessing of light upon his subjects who are obviously too stupid to do it themselves. The result — I spend frustrating seconds switching lights on and off until I see, through the cracks of a door at the end of the hallway, that the proper switch has been flipped.

In renovated apartments, the light switches are no longer centrally located, but they are poorly placed. You have to reach around a door, for example, to flip the switch.

3. Unplugging something. If you’re not careful, the plastic socket casing will come out of the wall pulling guts and wiring with it.

4. Browsing the internet. It has to do with how IP addresses are assigned. When I unplug one laptop and switch the ethernet cable to the other, I have to wait for 30 minutes before I can use it. (This was solved when I got WIFI.) Also, if you misspell your password just once on a Ukrainian website, you’re immediately confronted with a Captcha verification. No second chance.

5. Showering. Hot water is unreliable, even in my gym. It’s getting much more reliable, though! Some building have gigantic water heaters beside them — again the Soviet lust from centralized control — but little by little, people are installing private water heaters in their homes. Many bathrooms are small and crowded, and many showers are handheld, with the fixture for fastening the nozzle above you broken. I’m learning to wash single-handed.

6. Going to a restaurant. There is the generally poor customer service which I’ve written about before. There seems to be a common practice of labeling every table “reserved” on certain nights. A place will be half empty, but every seat and table will be marked “reserved,” and you’ll get scolded for sitting there. (What the fuck?) You’d think they’d welcome your money. They don’t even offer to sell you a reserved table. Perhaps it’s up to me to offer them money. I don’t understand this system.

7. Shopping. A store may be locked during normal business hours with no explanation. Or, the main door may be locked and you’ll never realize that only the side, alley-way door is open. When you point it out, the lady behind the counter will have no idea why you’re bothering her with such trivialities.

Also, in Soviet times, shops were run by the government. The clerk, much like the clerks Americans interact with at the Department of Motor Vehicles, is a government employee who enjoys a monopoly on the “service” they offer. They were rude as hell, and asserted their authority by abusing customers. The legacy of this is that some retail people assert their authority by being rude. This is changing slowly. The free market takes time. Businesses with bad customer service has to go bankrupt or change. The best ones will slowly increase their market share. The further a market is from free, the slower this process. Also, you have to pay for your bag and bag your items yourself.

8. Finding your way around. Street signs are not located at intersections. They are *sometimes* located on little placards on buildings. I’ve walked a quarter mile trying to figure out the name of the street I had turned onto.

Address numbering is weird. It can still be in the single digits on one side of the street, while on the other they’re reaching the thirties. Some addresses are inside courtyards accessible only by alleyways.

Also, major roads in Kyiv (and in some other cities) are crossed by going through underground passageways. They are often filled with shops and it’s impossible to go the direction you think you need to go.

9. Checking a movie listing. Once while walking through Kyiv, sounding out the names of stores, I noticed a ‘kinoteater,’ a theater. There was no brightly lit sign depicting movie listings as one may find in the US, so I went inside. I studied the various posters and announcements above the ticket booths, but found no listings until a crowd off to one side attracted my attention. They peered over each other’s shoulders to study an 8 1/2 by 11 sheet of paper taped to the wall below eye level on which the listings were printed in black & white. Hunger Games was not playing.

10. Water deliveries. Despite repeated promises, they don’t arrive. (Ukraine’s tap water is non-potable.)

11. Calling a cab. The operator of a cab company hung up on me suddenly and without explanation as soon as we began to have difficulty understanding each other. When I called back the first time, the same lady answered. She recognized my voice and hung up instantly. I called back a third time, got a different operator and ordered my cab. I still use them, because they’re inexpensive and tell you the price beforehand. When no cabs are available, sometimes you’ll get a text message telling you. Sometimes they just leave you waiting.

12. When it rains neither umbrellas nor taxis seems to be available.

13. Interpersonal space. Ukrainians sometimes have a strange sense of it. Example #1: When the metro leaves a station, it is not usual to be tapped on the shoulder immediately and asked whether you’re getting off at the next station, simply because you’re standing between another person and the door. They expect to switch spaces with you even if it’s too crowded to switch spaces, even if you’re the only person between them and the door, and even if you’re a nice person who always gets out of the way for people.

Example #2: I went to eat at an inexpensive local buffet style restaurant called Puzata Xata. There were many free tables, but beside the windows, there was only one. A small table. It had a blue folder on it. I didn’t see anyone nearby, so I sat there and began to eat. A middle aged woman put her tray down opposite me and sat down. She rummaged through her purse. “Was this table taken?” I asked in Ukrainian, ready to move elsewhere if it was. She seemed not to hear me. I asked again, a little louder. She didn’t react in the slightest, and I wondered if she was deaf. “Excuse me,” I said in English. Again, no reaction. She pulled a cell phone from her purse, and then I knew she wasn’t deaf. She was ignoring me. “Was this table taken?” I asked again in Ukrainian, determined to get an answer. She looked at me angrily and said “Well sit. It’s a common area. Sit and eat. What do you want?” We both ate our food, sitting just a few feet apart facing one another. Both of us took phone calls during our meal. I left when I finished.

14. Boorish behavior. The lady behind me in line at the supermarket kept tapping my bag, accidentally, I thought. I was in a good mood and felt more shocked and amused than irritated. She seemed to be with her husband or lover. He was whispering softly to her in Russian. I guess her tapping was supposed to be a hint that I didn’t grasp. Eventually, she shoved me from behind. I turned around, shocked. She raised her chin defiantly. The man immediately grabbed her and moved himself between us. He scolded in in the same gentle, lover’s voice. The line was unusually long and slow — late night rush. Eventually, she shoved me again. I think she felt frustrated that I wasn’t crowding the person in front of me. I turned around and again the man put himself between us, and lectured her. I did too. I told her I was a foreigner. That in America people don’t push each other. She waved her hand dismissively and said something like “move along America.” Her man continued to gently berate her in a lover’s voice. He said something like “this man came all the way from America to visit us and his is how you’re treating him.”

Pretty pathetic behavior from an adult. I was on my way home from Brazilian Jiu Jitsu and therefor in a good mood. I was more stunned than anything else.

15. Banking. This is related to the interpersonal space issue. When I go to a bank, to inquire about my account, withdraw money, or the like, the people behind me in line are right up in my shit. Their noses are on my shoulder. They watch closely as I fill out forms, count money. Sometimes they pretend I’m not there and begin conversations with the teller while she’s in the middle of helping me.

16. Leaving your apartment. You need a key, sometimes two. This is a fire hazard catastrophe waiting to happen.

17. Toilets in public places. You have to pay an attendant. Despite that, they are filthy. Often, they are squat toilet. Often, they are filthy squat toilets. Filthy, pay squat toilets.

18. Old ladies closing the windows on public transportation. Okay, so most public transportation is crowded, a little dirty, uncomfortable, etc. Ukraine’s public transport has the added feature of, old women who sincerely believe that drafts (as opposed to germs) cause disease. It’ll be miserably hot, steamy and smelly on a public bus, and some idiotic, sweater-clad babushka will insist that the windows be shut. She’ll insist as if her life depends on it, because she believes it does.

19. Removing a price tag, especially from a cup or dish. They don’t have the ones that come off smoothly like in America. These bastards are sticky and fall apart. Once you’re done picking off the paper — one torn bit at a time, you have to use a scouring pad to remove the glue from your new dishes.

(I’ll likely be expanding this post as more things occur to me.)

I like to describe Ukraine as not quite designed for humans . . . yet. Socialism is not designed for humans, and Ukraine, given the perversion and distortion that characterizes it’s two decades of lurching away from the Soviet system, is recovering slowly.

Words from my diaspora childhood which haven’t quite worked in Ukraine

Ukraine is a philologists dream. I can think of no other place where language issues play such a prominent role in political debate, personal identity, and culture. Although it isn’t my primary focus here, I can’t stop noticing. (See here, here.)

Here is a list of words which were a normal part of my childhood lexicon as I grew up in New York’s Ukrainian community. Unlike other immigrant communities, the Ukrainian one was separated from its origins by an iron curtain. This provided the language with a greater opportunity to evolve on its own.

None of these words worked as consistently or with the meaning I intended. I’ve gotten different and conflicting explanations for these words — some are attributed to regional dialect, some to antiquated language, and some were completely unknown to my Ukrainian acquaintances.

No doubt some of them are true Ukrainian words and my nationalistic friends will encourage me to continue speaking them until they are restored. Others, rukhanka, koshikivka, probably arose in the diaspora and never had much usage in Ukraine.

Comments are welcome, as I readily admit my lack of expertise for the explanation I give.

зимно – zymno – Cold. Probably regional and/or antiquated. Kholodno seems more common.

горнятко – horniatko – Cup.

грубий – hrubii – I posted about this one before. I thought it meant fat, and it does, but a much more common usage is crude.

кошиківка – koshikivka – The ridiculous term we used for basketball. Polish origin?

копаній мяч / копаного – kopani miach / kopanoho – Ditto for soccer.

зупа – zupa – soup. Commonly used in the west.

руханка – rukhanka – exercise. Literally, the word means movement. Mostly, I’ve been told it’s a ridiculous word. Others have told me it comes from Ternopil or Poland.

вуйко – vuiko – uncle. Slightly antiquated. In eastern Ukraine it seems to be a derogatory term for villagers from the Carpathian Mountains.

курить – kuryt’ – smokes. Not unheard of, but most people say “palyt'” which literally means burns.

папіроси – papyrosy – cigarettes. Most people just pronounce a Ukrainian version of the word cigarette.


Also, torba for bag. Paket is more common, though I think it’s Russian.

Edit 2:

Also, rover for bicycle. Velosoped is much more common.

Edit 3:

Also, Laznychka for bathroom. Toilet is common. One person told me that Laznychka refers to a shower room.

Edit 4:

Also, Naplechnyk for backpack. Ruksak is common.

Also Valiska for suitcase. Sumka is common.

Edit 5:

Words for strawberries and wild strawberries. Trewskavky / Polunytsi / Sunytsi

Edit 6:

Kuzin for cousin. Most people say dvoiu-ridni brat (second-related brother), or dvoiu-ridna sestra (second-related sister).

Sklep or Kramnytsia for store. Most people said Mahazyn.

Edit 7:

Maitsi for underpants. The world makes people laugh — especially after I tell them what it means.

Kupilevi Strij for bathing suit. Again, people have no idea.

Edit 8:

As mentioned in a previous post:
koshykivka” instead of “basketball”
kanapka” instead of “sandvich”
the arcane “lyshcheta” for skies instead of “lyji”


Edit 9: I am relieved to have discovered this comprehensive list on the wonder blog Shadows of a Forgotten World. The burden to capture this anomaly isn’t mine alone. :)


Edit 10: Oh, how could I forget, for “car,” we said “avto” instead of “mashyna.”


Edit 11: For “dishes” or “dinnerware,” we said “nachynnia” instead of the now-popular “posud.”

Also, “vuiko” and “teta” instead of “diad’ko” and “titka.”

Lectures @ Donetsk University of Economics & Law

I gave lectures to economics, finance and law students at Donetsk University of Economics and Law.

Lecturing at Donetsk University of Economics & Law

Lecture to Finance Students — The Nature of Money & Economic Disinformation:


For the second half of this lecture, I improvised with slides from two different Power Point presentations:
Economic Disinformation
US – Ukraine Liberty Comparison


Lecture to Law Students — Property, Government & Democracy.

My favorite lecture was the most radical one which I gave to law students. For them, I thought it would be most appropriate to discuss the libertarian theory of property ownership, the idea of government being a monopoly on justice and violence, and to introduce Hoppe’s arguments against Democracy.

I had good questions from the students and a vigorous discussion ensued. Pity I didn’t catch it on tape.

Here is my Power Point presentation. There was no projector, so I used the slides as notes, and wrote some things on the blackboard, including the chart (a modification of the chart in this essay by Professor Huerta de Sotto).

Donetsk University of Economics & Law

Property Rights and Ukrainian Identity

I gave this lecture on April 19th, 2011.

Property Rights and Ukrainian Identity Lecture

Property Rights and Ukrainian Identity:


– In the lecture I make the case against coercive means to support the Ukrainian culture and language. I made two points afterwards which strengthened and elaborated on my case. Firstly, that coercive institution can easily be turned against Ukrainian culture and language. This is already happened through the policies of Ukraine’s Russophile education minister. Secondly, that people interested in supporting the Ukrainian culture and language should do as I do, and voluntarily donate money to cultural organizations. Even more importantly, people should vote with their wallets, and buy embroideries, museum and theater tickets, they should patronize nightclubs which play the type of music they like, and so on — your patronage supports exactly the aspects of Ukrainian culture which you find important.

– I also made a reference to two forces likely supporting the hryvnias peg to the U.S. dollar, but I only mentioned one, the IMF. The second is the power and influence of the country’s biggest oligarchs, who are all exporters. Exporters benefit in the short run from a weakening currency, as I discuss in this essay.

– I misspoke. On the wall hung Taras Shevchenko’s portrait, not photo.

Q & A:


– If my goal was to convince conference attendees that a more libertarian respect for property rights ensures a better future for all, then perhaps I committed a tactical mistake. I should have stuck to the more conventional position of advocating more regional autonomy and local self-governance, but I was asked what system I support. I mentioned privatizing security and with that, we all jumped head first into the deep end of the anarcho-capitalist swimming pool. I did the best I could, working from memory.

– I misspoke at one point, saying Iowa instead of Hawaii. The political scientist who calculated that over 100 million people (172 million, actually) were killed by their own governments during peace time, was the University of Hawaii’s Rudolph Rummel. There is also the KGB admission during Glasnost that 43 million Soviet citizens were killed, another estimate that 60 million Soviet citizens were killed, and Little Black Book of Communism which calculates that over 100 million people were killed by Socialist governments.